Тепло буде влітку: що спричинило комунальний колапс на окупованих територіях Донеччини та Луганщини
В окупованій частині Донеччини міста опинилися частково без опалення, води та електроенергії. Окупаційні адміністрації звинувачують Україну, мешканці – місцеву владу, розповідає “Реальна газета”.
“На цей момент ми вичерпали можливість генерації електроенергії”, – сказав 13 листопада голова окупаційної адміністрації Горлівки Іван Приходько у зверненні до мешканців міста.
Звернення було реакцією на масове обурення городян і мешканців прилеглих селищ на відсутність у них опалення й інших комунальних послуг. Люди стали писати саркастичні і гнівні коментарі на сторінці окупаційної адміністрації у російській соціальній мережі ВК.
Обурення визрівало довго, але стан справ у місті з початком холодів і слабка реакція на нього окупаційної влади, імовірно, стали останньою краплею.
В Горлівці трапився комунальний колапс, але це прифронтове місто – далеко не єдине в такій ситуації.
“Основною проблемою є брак…”
“Поясніть, як навчатися дітям дистанційно, якщо постійно відсутнє світло? А коли включають одну частину кварталу, то немає інтернету. Тому що тут же відключають другу частину кварталу, де стоїть обладнання.
Така ж ситуація з водою. Як користуватися абонентам, у яких є світло, а помпи стоять в тій частині, де наразі воно відключене. І виходить, що в абонентів, незалежно від того, чи є світло, чи ні, вода відсутня тижнями.
Також відключається опалення, квартира не встигає прогрітися. У підсумку платимо за опалення, інтернет, телебачення у повному обсязі, а цими послугами майже не користуємося. Як і (мобільним) зв’язком ‘Фенікс’”, — написала одна користувачка на сторінці окупаційної адміністрації Горлівки у ВК.
Адміністрація пояснює такий стан справ постійними обстрілами з українського боку. Горлівка межує з Торецьком, де російські збройні сили ведуть наступ.
Колаж: “Реальна газета”
У відповідь на постійні спроби адміністрації перекласти відповідальність за комунальний колапс на українську армію мешканці міста запитували у ВК, чому інфраструктурні об’єкти Горлівки досі не забезпечили генераторами і захистом від безпілотників, але чіткої відповіді не отримали.
Приходько тільки сказав, що “генератор є таким же об’єктом атаки для FPV з тепловізором, як і підстанція, яка випромінює тепло. Тому є нюанси встановлення даних об’єктів”.
Але ситуація з опаленням в Горлівці виглядає радше як крайній прояв занедбаності комунального господарства міста, про що і пишуть мешканці на сторінці місцевої адміністрації. Більшість поточних скарг там — навіть не на брак тепла і електроенергії, а на стан водопровідних і каналізаційних труб і якість ремонту або заміни, якщо комусь таки вдається дочекатися ремонтної бригади.
“Селище Октябрьське, фонтан води б’є з асфальту навпроти будинку по вул. Шахтарській 13, по вул. Ногіна. Місяць тому водоканал проводив ремонт, але вода знову миє вулицю, заявки у водоканалі є, а на ремонт чекаємо місяць”.
“По вул. Котовського 18 — сильний порив. Водою затоплює трамвайні рейки. А скоро — мороз. Над цим проривом вже працювали минулого року. На сьомий раз тільки усунули. Там труби близько метру, а метушні… Може, замінити цей шматок труби, а не латати без кінця? Пожалійте працю своїх працівників, час, паливо. Зробіть один раз і забудьте!”
Таких коментарів на сторінці окупаційної адміністрації Горлівки у ВК багато.
Утім, не тільки Горлівки. Такі ж проблеми мають мешканці більшого і багатшого Донецька, який вже не можна назвати прифронтовим.
“З 02.11.2024 з люка за адресою Ленінський проспект, буд. 7а ллється вода. Водоканал не реагує на заявки, а підвали найближчих будинків наповнюються водою”, — написала у коментарі одна мешканка Донецька, на що отримала відповідь: мовляв, ремонт проведуть “орієнтовно” “до 1 грудня”.
“Київський район, Артема 102 — жодного дня не було тепла. ЖЕК не запускає через біду з трубами у підвалі, ну, воно зрозуміло, відразу рване. А чим займалися навесні і влітку, коли йшла підготовка до опалювального сезону?” — скаржилася та ж мешканка в іншому коментарі.
Колаж: “Реальна газета”
Інша жінка писала, що труби в її будинку поміняли, але опалення все одно не дали. Окупаційна адміністрація відповіла на це, що котельня не працює, бо на неї не подають воду.
Повсюдну корозію труб на “українську агресію” не спишеш, хоча і тут посадовці окупаційних адміністрацій намагалися звинувачувати Україну. Мовляв, комунальне господарство занепадало весь час після отримання Україною незалежності у 1991 році. Мешканців Горлівки і Донецька — міст, контроль над якими Україна втратила вже майже 11 років тому, — такі пояснення не задовольняють.
Інше більш розумне пояснення полягає в тому, що на окупованих територіях наявний брак робочої сили і спеціальної техніки. Він поширюється не тільки на ремонтні бригади комунальних підприємств, але й, наприклад, на підприємства, які здійснюють вивіз сміття або пасажирські перевезення. Деякі квартали завалено побутовим сміттям, яке не вивозять тижнями. З деяких районів і селищ майже або абсолютно неможливо виїхати громадським транспортом.
“Всього в реєстрі — 93 автобусних маршрути. По 21 маршруту немає перевізників, які бажають на них працювати. На 72 маршрутах з перевізниками укладено договори на низку графіків по маршрутах. Брак транспорту на муніципальних маршрутах складає приблизно 500 одиниць. Основною проблемою у перевізників є брак водійського складу”, — пояснювали мешканцям в окупаційній адміністрації Донецька.
“Суб’єкт господарювання, який раніше обслуговував міський пасажирський маршрут № 5, припинив свою діяльність на території міста Горлівка. На цей час транспортне сполучення з селищем Кіндратівка здійснюється міським автобусним маршрутом № 5-Д “вул. Герцена – с. Кіндратівка”, на якому працює один автобус”, — писали в окупаційній адміністрації Горлівки.
“Інформацію надати не можемо”
Степові схід і південь України — це території, які завжди жили в умовах ризику браку прісної води. Цього року цей ризик став реальністю через аномальну спеку, коли критично зміліли або повністю пересохли цілі водойми, з яких живилися місцеві водоканали.
Для систем централізованого водопостачання на півдні катастрофою стало руйнування росіянами у 2023 році Каховської дамби, яке призвело до пересихання Каховського водосховища, найбільшого в Україні.
В Донецькій області криза настала ще раніше, і то зовсім не через кліматичні зміни: на самому початку повномасштабного вторгнення у 2022 році артилерією пошкодили критичну інфраструктуру, яка забезпечувала водопостачання регіону. Відновити її — принаймні, в поточних умовах, — неможливо, тому мешканці міст на окупованій частині області або мають воду по графіку, або не мають її зовсім.
Колаж: “Реальна газета”
Нещодавно окупаційна адміністрація Сніжного, теж окупованого з 2014 року, опублікувала розпачливий заклик до мешканців не “красти” воду з систем опалення для власних побутових потреб, пояснюючи, що такі дії призводять до зниження тиску в системі теплопостачання, через що може зупинитися котельня.
“У зв’язку з дефіцитом води у республіці філія “Сніжнетепломережа” вживе заходів з упередження надзвичайних ситуацій, пов’язаних з несанкціонованим водозабором з систем опалення котелень Сніжного і Тореза. В опалювальну систему буде додаватися спеціальний фарбник типу Уранін А”, — пригрозили в адміністрації.
На Луганщині в боях також серйозно постраждала інфраструктура водоканалу, який до 2022 року забезпечував централізоване водопостачання регіону. До того ж віддавна Луганщина має постійні перебої з водопостачанням через зношеність мереж, які доводиться постійно ремонтувати.
Сьогодні на сайтах окупаційних адміністрацій обох областей щодня з’являються оголошення про тимчасове припинення водопостачання того чи іншого району через аварії. Така ж ситуація з постачанням електроенергії і опаленням.
Головна причина — зношеність мереж, яка частково дійсно перейшла місцевим громадам у спадок від кризових українських 1990-х і 2000-х, але стала критичною вже в останнє десятиліття, явно не стільки через воєнні руйнування, скільки через занедбаність.
Колаж: “Реальна газета”
З самого 2014 року окупаційні адміністрації на цих територіях були зайняті будівництвом пам’ятників, а не заміною каналізаційних труб. З 2022 тут намагалися побудувати чи принаймні анонсувати якомога більше великих і помітних інфраструктурних об’єктів на зразок стадіонів, лікарень чи університетів, а не копати теплотраси.
Зрештою, частину і таких “потьомкінських” планів пригальмували чи заморозили через брак фінансів.
Сьогодні окупаційні адміністрації пов’язують навіть найпростіші точкові роботи на зразок латання дахів чи укладання асфальту на прибудинкових ділянках з річними планами, на які їм ще належить отримати фінансування.
Грошей, матеріалів, обладнання і, найголовніше, людей не вистачає навіть на термінові роботи. Через тотальну мобілізацію і кидання в бій на початку 2022 року непідготовлених місцевих чоловіків без будь-якого військового досвіду “республіки” знелюдніли не менше, ніж через масову міграцію.
До цього додається багатошарова бюрократія, брак повноважень і відповідальності місцевих окупаційних адміністрацій через централізацію відновлювальних робіт, адміністративна плутанина, яку викликало ніяк не підготовлене створення у 2023 році нових адміністративно-територіальних одиниць на окупованих українських територіях.
Наприклад, мешканці селища Пантелеймонівка, яке історично, економічно, інфраструктурно було завжди пов’язане з Горлівкою, досі продовжують чекати і вимагати комунальних послуг від Горлівки, деякі навіть не знають, що їхнє селище підпорядкували іншому “муніципальному округу”.
Окупаційні адміністрації міст, які сильно постраждали від бойових дій, як видно, не мають впливу на процеси відбудови. Принаймні так виглядає ситуація, якщо проаналізувати відповіді, які дає мешканцям, наприклад, окупаційна адміністрація Сіверськодонецька. Тих, хто питає про початок чи завершення робіт з відновлення опалення за певними адресами, там відсилають до російського “Єдиного замовника”.
“Єдиний замовник” — це російська державна компанія у підпорядкуванні міністерства будівництва, на яку покладено реалізацію великих інфраструктурних проєктів по всій Росії і на окупованій нею частині України.
В одному з коментарів на сторінці окупаційної адміністрації міста у ВК мешканка запитала про відновлення опалення за певною адресою. Відповідь адміністрації: “після виконання ремонтно-відновлювальних робіт ППК ‘Єдиний замовник’”. Відповідь “Єдиного замовника”: будинок за такою адресою “не включено в Перелік об’єктів відновлення”. Коментар адміністрації: “Адміністрація не має договірних стосунків з підрядними організаціями, які здійснюють ремонтно-відновлювальні роботи на території Сєвєродонецького округу”.
Таку ж відповідь отримав мешканець, який запитав про завершення облаштування теплотраси в Сіверськодонецьку. “Інформацію про строки закінчення робіт надати не можемо”, — написали в адміністрації, зазначивши, що виконавці робіт не є їхніми підрядниками.
Нормалізація
Окупаційна адміністрація Горлівки реагує на кризу створенням пунктів тимчасового розміщення, стверджує її очільник Іван Приходько. Скільки їх буде, і де вони розташовуватимуться, незрозуміло: нібито через побоювання прицільних українських обстрілів адреси обіцяють вказати тільки в оголошеннях, які будуть розклеювати в місті.
Приходько попередив, що оснащення таких пунктів тимчасового розміщення буде дуже скромне: там буде лише ліжко. Можна також рятуватися ночами від холоду в школах і будинках культури, додав Приходько, хоча їх до цього не готують. Підготувати обіцяють, якщо побачать, що там збираються люди.
В пункти тимчасового розміщення пропонуватимуть переселятися тим, чиї будинки пошкоджено обстрілами. Будинки, імовірно, консервуватимуть, бо ремонтні роботи на них “виконати зараз немає можливості, перш за все, через воєнні обставини”, повідомили в окупаційній адміністрації міста.
Лагодити будинки і котельні обіцяють, щойно “нормалізуються безпекова ситуація.
При цьому тим, хто залишатиметься до “нормалізації” вдома, “як тимчасовий захід” “видаються обігрівачі, які можна отримати на дільниці”.
Втім, на якій дільниці, адміністрація міста не відповідає, на саркастичні зауваження мешканців щодо відсутності електроенергії для підключення обігрівачів, не реагує.
Хтось може очікувати, що масове обурення призведе до протестних рухів на окупованих територіях, але це не так. “Республіки” — це не місце, де можна протестувати. Там немає ані опозиційних політиків, ані громадських організацій, ані незалежних медіа, щоб забезпечити координацію протестного руху, зате є потужний репресивний апарат.
Тож найрадикальніше, що змогли зробити мешканці окупованої Горлівки у ситуації, що склалася, це закликати писати скарги в російські органи прокуратури, очільнику “республіки” Денису Пушиліну, керівництву Кузбасу, який Москва призначила патроном міста, чи президенту Росії Владіміру Путіну.
Мешканці Горлівки і частини Донецька, зрештою, переживуть зиму без світла, води чи опалення, як пережили вже дві зими мешканці напівзруйнованих міст, як-от Сіверськодонецьк.
Російська війна і окупація — це експеримент на здатність людини адаптуватися до відсутності всього, що донедавна складало її базові потреби: безпеки, прав і свобод, комфортного побуту, найближчого оточення, планів на майбутнє.
Багато хто навчився тут жити одним днем. Один день можна перетерпіти й у нічліжці.